Диктант «Криниця життя» запропонувала сьогодні своїм учням

Подумалось: життя людське схоже на криницю. Чим довше живе людина, тим глибша криниця. Трапляються мілководні, забагнені криниці. Але є й такі, глибина в яких незмірна, а вода чиста, джерель­на, без ніякої каламуті та жабуриння.

В глибокі чисті криниці люблять дивитись допитливі діти. Годи­нами можуть висіти вони на цямрині і дивитися в недосяжну глиби­ну. Вони бачать там невідомий і прекрасний світ. Небо бездонне і високе віддзеркалюється в криниці. Але воно не сприймається як від­дзеркалення. Здається — дивишся через велетенську підзорну трубу в інший, казковий і незбагненний світ. І зорі в глибині сяють. Найсправжнісінькі небесні зорі виблискують на чистому піщаному дні. І той пісочок здається, коли добре придивитися, підземним Чумацьким Шляхом, далекою і невивченою галактикою. І власні личенята, кир­паті й замурзані, якісь чужі, не схожі на тих, що у жителів Землі, ба­чать діти в тій глибині криничній. Вони злодійкувато кидають вниз дрібні камінці, намагаючись розбити чарівне дзеркало. Дзеркало й справді розсипається, тільки ненадовго. Перелякано розгойдається, затремтить, заграє смугами, захитає зорі, спотворить дитячі облич­чя, — страшна катастрофа спіткає той глибинний казковий край. Та мине якась хвилина чи, може, трохи більше, і знову в душу колодязя вступає непорушний спокій, знову в його бездонні синіє високе небо і зоріють небесні світила, і знову зацікавлено вирячені оченята при- - кращають здивовані й неприродно округлені дитячі обличчя.

Так само люблять юні і ще не відстояні людські натури якнайпиль­ніше заглянути в душу людей старших (Ю. Збанацький).